Як і багато інших мам свого часу я виїжджала з дітьми за кордон. Ми потрапили у невелике місто в Австрії. Та за літо зрозуміли, що краще повернутися додому, адже на чужині нам було складно.
Синочки як і я скучили за татом, ми вже хотіли до нашої квартири. Та і наближався навчальний рік. Тому вирішили, що в кінці серпня треба повертатися.
Ми самі з Житомира, маємо двокімнатну квартиру. батьки чоловіка живуть за 15 хвилин їзди від нас, а мої батьки в селі на Хмельниччині. Тож по приїзду свекруха одразу приїхала нас побачити.
У нас з нею теплі стосунки. Вона гарна, ввічлива і добра людина. Побачивши бабусю, онуки кинулися їй в обійми. І я раділа, що знову бачу рідних людей. Свекруха теж посміхалась. Думала зараз пообідаємо разом, почекаємо чоловіка з роботи. Як раптом:
– Ну, Вікуся, мені пора! – раптово заявила Ольга Василівна, що мене аж підкосило.
– Куди ви? Ми ж тільки приїхали, давайте чаю хоч попʼємо разом!
– Ні-ні! Ви втомлені з дороги! Іншим разом прийду на довше! Відпочивайте!
Ми попрощались, але я так і не зрозуміла в чому справа. Вона б ніколи раніше так не вчинила.
Вирішила попросити чоловіка, щоб подзвонив матері й спитав у чому справа. Виявилось, вона була шокована, бо ми не привезли їй подарунок!
– Вона постійно щось купувала вам, коли їздила за кордон, а ви нічого їй не привезли. – спокійно відповів коханий.
Які подарунки? Чесно, мені трохи не вкладалось це в голові! Я ледве ті валізи й сумки з речами довезла, думала, щоб швидше повернутись, я навіть не задумувалась про подарунки й нічого нікому не купувала.
Після цієї ситуації свекруха перестала заходити в гості, навіть не дзвонить, як раніше, а якщо і дзвонить, то до чоловіка. Він мене заспокоює, що мамі перейде, але навіщо ображатися на такі дрібниці?
Вона прекрасно знала, що нам там було важко жити і загалом, не на курорті ми були, щоб привозити магнітик!
Що думаєте? Хто неправий?