Моя сусідка Орися має двох дітей. Старший Дмитро після 11 класу переїхав до столиці вчитися. І там крутився, як міг, після пар працював офіціантом та вантажником, додому приїздив хіба на свята. Так важко давалася йому робота, але що мав зробити? Не буде у матері гроші просити, на все сам заробляв
Зараз йому 40. Має дуже файну жінку Валентину, двох діток – Артем та Артур. Купили у Києві квартиру, Дімка відкрив бізнес, ремонтує машини.
А ось молодша донька Вікторія все хати трималася. Після закінчення університету переїхала до села. Мовляв, у місті ніц нема роботи, за мамою доглядати треба. А господарка в Орисі велика була – корови. свині, кролі, кури та город. Тільки от я постійно Орисю бачила з сапкою біля грядок.
Віка навіть зятя привезла до хати. Орися спершу думала, що нарешті з’явиться справжній чоловік у хаті, буде господарювати. Але що взяти з її зятя? Вийде на подвір’я, сідав не лавку та лузає насіння. Тому сусідка сама дітей бавила, город сапала, худобу годувала.
І от після Великодня Орисі стало геть кепсько, аж швидку викликали. Сусідка отримала інсульт і треба було лягати в стаціонар на лікування. Дімка вирішив маму забрати до себе в Київ, його друг працював у гарній лікарні. Орисі виділили окрему палату, щодня приходили внуки та невістка.
Словом, місяць сусідка пролежала у лікарні та мала декілька тижнів ще побути на реабілітації. Звісно, Віка за мамою не стала би доглядати то точно. Тому Дмитро вирішив, що мама поживе у них декілька тижнів. Якраз закінчить курс лікування, одужає та з новими силами переїде до села. Невістка Валя спеціально взяла відпустку на роботі, аби доглядати за Орисею.
Однак, не довго Орися пожила в сина. Якось їй зателефонувала донька і почала щось говорити за спадок. Мовляв, хай на неї квартиру перепише, адже Діма має житло у столиці
– Добре, доню, я приїду в село та підемо до нотаріуса. Я на тебе пай та хату перепишу.
– І на моїх дітей також. Бо Дімка своїм хлопцям сам все може купити, а в нас таких грошей.
Тільки цю розмову почув Діма, який повернувся з роботи. Від люті так почервонів, наче рак.
– Поки ми з жінкою тут бігаємо, наче прислуги, ти вирішила спадок на Віку переписати?
– А що тут такого? Вона попросила. У тебе є вже квартира та бізнес
– Мамо, але я твій син та можу претендувати на половину спадку.
– Та поступися ти сестрі!
– Якщо ти так думаєш – то забирай, будь ласка, свої речі та їдь на вокзал. Все, лавочка прикрита.
Того ж вечора Діма відвіз свою маму на автобус до села. Вона намагалася надавити на жалість, потім дорікала, що син взагалі хоче забрати всю хату і город.
І ось Орися вже 2 тижні в хаті. Їй важко навіть тримати сапку після інсульту, але все одно працює на городі. А донька та зять вдома сидять. Звісно, хату Орися все-таки переписала на свою Віку.
– У Дмитра не квартира, а палац. Дві ванни, тераса велика. Модний ремонт. Чого він до моєї хати вчепився? Навіть слухавку не підіймає, невістка також не хоче зі мною говорити.
Сусідка навіть сама образилася на сина, бо він її вигнав геть з квартири.
Орися думає, що ні в чому не винна. Ален я вважаю, що дітей треба любити однаково. Як це – доньці все, а синові нічого? Дімка хоча і самостійний, але має повне право на спадок.
Син правильно вчинив? Що б Ви зробили на його місці?