Я з 2014 року працюю закордоном.
Вже майже всю Європу об’їздила у пошуках роботи. Була і в Польщі, Італії, Іспанії, Франції, Німеччині.
Не думайте, що там євро та долари легко заробляти. Я могла по 10 годин стояти на ногах у холодному цеху, їсти тільки двічі на день та гнути спину на грядках. За спеціальністю я вихователька у дитячому садку. На таку зарплату я виживала в Україні, а не жила.
Звісно, про своїх дітей я не забувала. Синові тоді було 18, молодшій доньці 16. Вони вже дорослі, самостійні, могли про себе подбати. Петро залишився у Львові та вступив до медичного університету. Тому я була спокійна та не хвилювалася, що діти потраплять у якусь пригоду.
Левову частку заробітної плати я висилала дітям – на навчання, продукти, оплату комунальних послуг. І сама передавала їм солодкі гостинці, Петрові купила новий ноутбук, Іринці брендові речі та косметику. Раз навіть запросила їх до себе в Італію на тиждень, аби разом відсвяткувати Новий рік. Я тоді винаймала невелику кімнатку у квартирі, де було місце тільки для ліжка, шафи та маленького столика. Однак, ми дуже добре відпочили та діти щасливими поверталися додому.
Цього серпня я вирішила, що час вже піти на заслужену заробітчанську “пенсію”.
Адже, по-перше, зараз нема такого попиту на літніх людей від роботодавців. По-друге, я вже сама натрудилася та елементарно хочу відпочити. А по-третє, я дуже сумую за рідними. Тим паче, у Петра вже народився первісток, донька збирається заміж. Ну самі розумієте, що я втрачала – родинне щастя.
Я знала, що наша сусідка на 3 поверсі, пані Зоя продає свою однокімнатну квартиру. Тому вирішила до неї зателефонувати та домовитися про купівлю, бо ціна була досить така адекватна. Та і хто ще купуватиме стару квартиру, у радянському будиночку без ремонту?
Однак, ні Петро, ні Ірина не підтримали таке рішення:
– Мамо, у країні зараз війна. Ти бачила курс євро та долара? Ми стільки не отримуємо, як ти! Навіщо тобі сюди повертатися? Я розумію, що ти вже втомилася, але ми не зможемо далі все на своїй спині тягнути. Мене можуть забрати на фронт. А в мене дитина маленька! Ти добре подумай, чи хочеш повертатися. Що ти тут робитимеш?
І з одного боку, діти мають рацію. Адже у країні така проблема з економікою. Моя Іринка взагалі без роботи залишилася, бо працювала у туристичній агенції. Сина можуть забрати на передову. А якщо з ним щось трапиться?
Але я вже втомилася гарувати по-чорному, як кінь. Думала, що можливо у місті знайду роботу нянечкою у садку. Квартиру свою віддала Петрові, Іра орендує з нареченим житло. Я просто хочу відпочити на старості років та бавити онуків. Але тепер відчуваю провину перед дітьми та невизначеність. Можливо, тут хтось зможе дати мені нормальну пораду?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!