У нашому селі в той час всі дівчата рано виходили заміж і я не стала вийнятком. Після нашого з Іваном весілля я пішла в невістки.
Свекруха була головною господинею в домі, тож у мене там практично прав ніяких не було. За 20 років життя з ними я народила двох донечок.
Та на превеликий жаль нічого крім города, саду та хати не бачила в тому житті.
Одного разу до свекрухи в гості прийшла подруга. Та і розповіла, як їй добре живеться в Італії. Яке там море, красиві міста і ким працює, скільки заробляє.
Тієї ж миті свекруха наполягла, щоб я теж їхала на заробітки.
– Давай, давай! Дітей я пригляну сама, а ти на хату заробиш!
Свекруха навіть дала мені грошей на перший час, поки не обживуся як слід. Я кожного місяця висилала додому гроші.
Але там я зустріла Джуліо і закохалася. Чоловік був вдівцем, він так гарно за мною доглядав, що в вперше відчула себе справжньою жінкою.
– Ти мусиш розлучитися там в Україні! І повернутися, зіграємо весілля! – вмовляв мене Джуліо.
Я розуміла, що стою між двох вогнів. Будинок, який вони ставили за мої гроші був наполовину готовий, а тут чоловік, якого я кохала всім серцем і хоче бути зі мною.
Я знала, що Іван нізащо не дасть мені розлучення, він ледве відпустив мене в ту Італію. А потім я дізналася, що будинок вони оформили на свекруху і мені як рукою відняло.
Правду кажучи, мені не потрібен той будинок. Чоловік його доробить, дочки мають свій дах над головою, а може так само в невістки підуть.
Я просто не знаю, як правильно пояснити Івану, що не буду до нього повертатися. Я вперше щаслива та кохана. Я ніби живу якесь нове життя! І мені не хочеться його завершувати…
Напишіть нам в коментарях у Facebook!