Я чекала, що мені зателефонують з банку, тому одразу взяла слухавку, коли побачила виклик з незнайомого номера.
– Добрий день, це Антоніна? – промовив до мене дуже приємний чоловічий голос.
Виявилось, хтось просто помилився номером. Замість того, щоб завершити дзвінок, чоловік почав розповідати різні цікаві історії зі свого життя, а я не була проти їй послухати. Так ми почали спілкуватись.
З часом наші розмови ставали все частішими, ми знайшли одне одного у соціальних мережах. Так би мовити, вирішили, що нас звела доля. От тільки жив він в іншому кінці України.
Я одразу сказала, що не хочу мати стосунки з військовим. У мене вже був такий досвід, нічим хорошим це не закінчилось: чоловік кинув мене, знайшовши собі жінку там, де проходив службу.
Але Олексій запевняв, що до військової справи не має ніякого відношення.
Я зрозуміла, що почала закохуватись у людину, якої ніколи не бачила. Здавалось, що він розуміє мене без слів! Тому ми домовились, коли він нарешті приїде до мене в гості.
Я довго готувалась, переживала, як усе пройде. І от зустрічаю його: у військовій формі, з величезною сумкою речей, обличчя все у шрамах…Не можу сказати, що сліди від поранень мене лякали. Навіть навпаки: це останнє, на що я звернула увагу. А от форма…
– Чому ж ти мені збрехав, що не маєш ніякого відношення до військових?
– Я і сам не зрозумів, як тебе покохав. Тому і боявся сказати правду, щоб ти від мене не відвернулась.
Ми провели чудові спільні вихідні, і він поїхав назад, виконувати свій обов’язок та захищати країну. Наше спілкування продовжується, але тепер мене мучать сумніви: чи зможе він бути вірним? Чи варто мені знову наступати на ті ж граблі?
Не знаю, що робити. Поділіться порадою!
Напишіть нам в коментарях у Facebook!