“З сьогоднішнього.
Коли на заправку заїхав бус із наліпкою на лобовому “Груз 200”, а за ним стара камуфльована ємєлька, вся посічена осколками, черга в середині завмерла. З буса вийшов молодий капітан із загіпсованою рукою, з ємєльки четверо чорних від сонця молодих бійців.
Зайшовши в середину, капітан хотів стати в чергу, працювало дві каси, черга автоматично із двох перейшла в одну, кєп смутивсі, та подякував людям.
– 6 кав, 6 водичок без газів 1,5 л, 2 Вінстона, будь ласка.
Капітан смутився ще більше:
– Я оплачу.
– Ні, це від закладу, в мене брат та тато під Ізюмом зараз. Їм може тоже хтось води дасть.
В мене десь там всередині защемило просто капець, у кожного в черзі відчуття були подібні, це було видно.
Вийшовши на вулицю, хлопці покуривши, посідали по машинах та поїхали відвозити побратима в останню путь додому.
Ви тільки живіть, пацани, – думав я, витираючи ті грьобані сльози, які йшли реально самі по собі. Сентиментальним я ніколи не був, поміняло.
Дмитро Корнєй
Український народ ніщо не здолає! Дякуємо героям ЗСУ! Все буде Україна!
А ви зустрічаєте військових у своїх містах?