На заробітки я почав їздити відразу після закінчення школи. Навчатися бажання не було та й не дуже мені та наука давалась. Тато – будівельник, взяв мене в бригаду. Тоді працювали в Києві, зараз маю постійну роботу в Данії.
Цьогоріч мені виповнилось 39 років, та я досі неодружений. Виною всьому мої постійні роз’їзди. Хто ж буде чекати постійно. Крім того, власної хати я досі не маю. Невеличку суму назбирав, та цього не вистачає.
Друзі дивуються, як стільки років працюючи за кордоном – я й досі не придбав квартиру. Та я пояснюю, що люблю гарно жити, адже молодість буває лише раз. Тож я часто відвідую клуби, купую дорогий одяг, люблю смачно поїсти, випити елітні напої.
Щоправда, кілька років тому були в мене серйозні стосунки. Людмила – розумна та досить гарна. Вона розлучена, дітей досі не має, хоча й вже не молода. Нас познайомили друзі. Все розвивалось швидко і за тиждень я переїхав до неї. Так минув місяць. Я захворів і не зміг поїхати на роботу вчасно. Люда доглядала мене, виявилась надзвичайно турботливою. Тож перед від’їздом я запропонував:
– Живімо разом! За три місяці я повернусь. Ти чекатимеш?
– Так, звичайно.
Вона була щаслива. Щодня ми спілкувалися, мріяли про спільне майбутнє. Згодом я приїхав, усі свої речі перевіз до неї. То був наче медовий місяць. Людмила чудова господиня, щодня готувала для мене вишукані страви. Я вже думав, що знайшов жінку, з якою зможу жити. Та раптом перед моїм поверненням на роботу, вона заявила:
– Нам треба заплатити за квартиру. Ти можеш залишити плату за пів року вперед, щоб потім не висилати?
– Яку ще плату?
– За оренду. Ти ж тепер тут живеш.
– Чого я маю платити за квартиру, в якій буваю лиш кілька місяців на рік?
– Але ж ти перевіз речі, та й ми тепер наче пара.
– Заберу речі, якщо тобі заважають.
Я вивіз речі та поїхав. Коли телефонував Людмилі – вона не відповідала. Згодом друзі сказали мені, що знайшла іншого. Ось такі ці жінки, їм лише гроші потрібні. Та в мене таких ще повно буде. Не буду я терпіти нахабства. Хіба я не правий?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!