Ще десять років тому я виїхала з Батьківщини в США. З чоловіком ми розлучилися вже давно – у свій час той поїхав на заробітки за кордон, познайомився там з іншою жінкою і більше не повертався.
На той час в мене вже були дорослі діти, донька навчалася у Вашингтоні, там і одружилася. Син вступав до університету, ми якраз чоловіком до цього часу накопичили кошти, щоб купити йому однокімнатну квартиру в обласному центрі.
Згодом в моєї доньки в Штатах народився син й вона запропонувала переїхати. Я довго не роздумувала, на той час мені вже було 53, я пів року оформлювала документи, потім зібрала речі і поїхала. Син не образився – сказав, що він вже дорослий й сам може справитися. Квартиру в нашому рідному містечку продала, чоловік на неї не претендував, то ж дала трішки коштів дітям, а решту – відклала на “чорний день”, як то кажуть.
Моїх батьків вже на той час не було, то ж тут мене нічого не тримало.
Загалом проживаю я вже десять років поруч зі своєю донькою. У всьому їй допомагаю, у неї народилася ще двійня – то ж у нас велика сім’я. Я також працюю, поки син ще навчався в університеті, то і йому кошти висилала. Зараз він вже забезпечує себе сам, працює в престижній фірмі архітектором. Проживають з дівчиною в його однокімнатній квартирі, однак після одруження хочуть придбати більше житло.
От нещодавно ми відсвяткували весілля: я туди не пхалася, просто допомогла з грошима. Приїхала вже на весілля, і знаєте, що хочу вам сказати – була приємно вражена. Україна дуже змінилася, в кращу сторону. Вже в аеропорту мою увагу привернула молодь – гарно одягнені, зі смартфонами останньої моделі. Зараз для українців середнього віку поїздка за кордон – це нормальне явище, а коли я звідси їхала, то могла лише мріяти про відпочинок в Єгипті чи Туреччині.
Та і пенсіонери не так бідують, як колись. Стояла в черзі, то літні люди купляли і м’ясо, і ковбасу. А у всьому світі лише чути, яка Україна бідна, усі їй щось винні. Просто зробила висновок, що українці звикли прибіднятися, особливо пенсіонери. Скільки б вони не мали, то завжди недостатньо. Діти їм повинні, онуки їм повинні, депутати теж. Поспілкувалася з родиною зі свого села, так тільки і чула, як мені добре, що я живу за кордоном, таке враження, що гроші на мене з неба падають.
А це не правда, скажу я вам! Тут все значно суворіше, щоб щось мати, треба також працювати. Законів теж треба дотримуватися, інакше – високі штрафи. Ніхто там не чекає на допомогу від рідних, виповнилося 18 років, значить відповідаєш за себе сам.
Загалом я щаслива за свою неньку, що Україна дійсно розквітла, але от коли зміниться менталітет людей, не знаю.
Як Ви вважаєте, чи дійсно життя за кордоном краще?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!