У свої 70 я змушена була ночувати на вокзалі. В той день вперше за життя nошкодувала, що маю 2 сестер…

Батьків моїх не стало дуже рано. Ми із сестрами лишись сиротами. Оскільки я була повнолітньою і вже мала якусь роботу, стала ними опікуватись. На мої плечі лягло все: від покупки продуктів до вирішення всіх побутових проблем.

Були моменти, коли хотілось здатись і нарешті почати спокійне життя. Подумайте самі, я була ще дитиною, яка в один момент залишилась абсолютно одна в цьому світі.

Зараз мені вже майже 70, я прожила довге і щасливе життя. Сестри мої давним-давно дорослі, мають своїх дітей, внуків. Із нас трьох лише в мене із сім’єю не склалось. Мабуть, той час, який я повинна була витратити на пошуки чоловіка, я присвятила вихованню дівчат. Хоч вони і подорослішали, але майже щодня мені телефонували. Я завжди любила послухати, що в них нового, як у них справи. Коли ще вік дозволяв, я і в гості до них каталась декілька разів на рік. А зараз вже здоров’я не те.

Востаннє ми бачились років 5 тому. В один день я відчула, що треба все ж навідатись, бо хто його знає, скільки нам усім часу лишилось. Найстрашнішим було подолати цю важку дорогу: сестри в Одесі жили, а я в Тернополі. Півтори доби шляху забрали дуже багато моїх сил, приїхала я, як зів‘ялий помідор.

Оля запросила мене до столу, насипала супу вчорашнього, налила кип’ятку, дала чайний пакетик. Щоб солодше було, я відкрила варення, яке сама ж через усю Україну тягла. Посиділи ми, чесно кажучи, не дуже. Мене вже через 30 хвилин лишили на кухні саму. Добре, що вечір минув швидко, і я нарешті могла лягти відпочити.– А ти що, і ночувати будеш? Нам тебе навіть покласти ніде. Я думала, ти сьогодні й назад поїдеш, — повідомила мені молодша сестра.

– А як же це так? Я ж до вас дві доби майже їхала. Думала, може хоч відпочину…

– Ну, в нас немає де відпочивати. Вибачай уже. Може он Нінку набери? У неї квартира більша, може й виділить тобі якусь комірочку. Ти ж все одно збиралась до неї.

Вибору у мене не було, довелось телефонувати другій сестрі.

– Привіт, Ніно! – сказала їй я. – А я вже в Олі. До тебе завтра увечері збиралась, але трохи плани мої змінились. Ти ж не проти, якщо я сьогодні до тебе приїду? Десь через годинку.

– Люда, ну що ж ти таке кажеш! Я якраз зранку завтра хотіла тобі сказати, що нас у місті не буде. Чоловіка на День народження запросили, то ми краще розвіятись сходимо. Та й нащо тобі мотатись туди-сюди? До нас діти приїхали на вихідні, давно не бачились. І так народу ціла хата, — відповіла мені сестра.

Я не могла повірити у те, що чула… Я все життя віддала їхньому вихованню. Всю себе присвятила, щоб з них щось путнє виросло. Через це сама й лишилась на старість. А в кожної з них тепер справи свої, для мене і куточка не знайдеться…

Образа зачепила мене в саме серце. Більше бачити їх я не хотіла. У свої майже мені 70 довелось ночувати на вокзалі…

Зараз я вже вдома, намагаюсь відпочити від такої довгої і жахливої подорожі. А в голові одне питання: чому рідні сестри так зі мною вчинили?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *