– Інно, нам треба розлучитись, – впевнено повідомив жінці Руслан, доїдаючи трохи недосолений борщ.
Завжди борщ у неї виходив чудовим, тільки сьогодні щось пішло не так. В очі дивитись він їй боявся, але все ж пересилив себе. Інна відставила чашку з чаєм, перестала жувати і розчервонілась. Було видно: вона ледь стримує сльози.
– Що? Про що ти говориш? – перепитала у чоловіка Інна, ніби не розуміючи, що щойно відбулось.
– Нам треба розлучитись. Ми давно домовлялись говорити про подібне прямо, – спокійно відповів Руслан.
Так, вони дійсно домовлялись жити без зрад і брехні. Тому рішення в них було і на той випадок, якщо комусь із пари сподобається хтось на стороні. Колись давно вони все це проговорили, але ж з того моменту 8 років минуло… 8 років щасливого, як здавалось Інні, шлюбу.
– Ми то говорили, – повільно зауважила Інна, намагаючись не розплакатись. – Але це було ще за молодості. У нас ще не було двох дітей, яким потрібні батьки…
– Тільки не починай розповідати про дітей, будь ласка, – поспішив зупинити дружину Руслан. – Я ж нікуди не зникаю. Батько у малих є і буде. Просто разом ми жити не будемо більше.
Руслан уже давно намагався сказати дружині правду, але все ніяк не міг знайти потрібний момент. Кілька разів навіть тренувався перед дзеркалом. Промова була відточена ідеально. Але в житті, дивлячись в очі людині, яку він збирався покинути, Руслан забув усі свої заготовки. – Ніколи раніше я б тебе не кинув, зрозумій. Просто, ти ж розумієш: у житті буває всяке. Не знаю навіть, як тобі пояснити…
– Ти мені зрадив? – запитала Інна в нього про те, чого боялась найбільше.
– Ні. На таке я ніколи не був здатен, – запевнив жінку Руслан.
– Чому тоді?
– Просто так сталось. Мені подобається колега. Я давно це відчував. Думав, може, минеться. А тоді….
Інна не витримала. Встала, підійшла до столу. Хотіла розбити кілька мисок, накричати на чоловіка, який надумав її кидати, і піти з дому. Але не стала. Тихо побажала удачі і закрилась у кімнаті.
Жінка заховала обличчя в подушку і плакала, доки її без п’яти хвилин колишній чоловік збирав свої речі. А потім зачинились двері. У квартирі запанувала страшна тиша.
У турботах минуло три роки. Руслан був чудовим батьком вихідного дня. Діти його менше любити не стали, а от ставлення Інни до нього різко погіршилось. Вона кохала його і не хотіла сприймати в ролі друга. Три роки вони жили окремо, на самоті, майже не спілкуючись. А потім Інні зателефонували.
– Привіт. Я в лікарні. В аварію потрапив. Можеш до мене приїхати? – ледь промовив по ту сторону Руслан.
Інна, яка кілька років переконувала себе, що з колишнім покінчено, зібрала потрібні речі і вже за годину була в його палаті. Травма виявилась серйозною, реабілітація – довгою. Тому тимчасово Руслан перебрався до колишньої дружини, яка погодилась допомогти з лікуванням.
І одного дня він, не витримавши постійної присутності Іри, поцілував її так, як на першому побаченні.
– Вибач мене, якщо зможеш. Я зробив велику дурницю. Але я кохаю тебе. Завжди кохав. Може, ми спробуємо почати спочатку?
Інна вже збиралась відмовити чоловіку, але раптом їй забракло слів…
Через місяць вони розписались друге. Зараз пара живе так само щасливо, як і багато років тому. Але іноді Інну охоплюють сумніви: “А що, як він покине мене знову?”
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Як ви думаєте, сходитись із колишніми – хороша ідея?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!