Мене від люті просто теліпає, аж іскри з очей несуться, коли це пишу. Я терпіти не можу одне – коли деякі родичі гадають, що мають право таке робити з дитиною!
Отож, коли ми з чоловіком дізналися, що у нас буде донечка, то одразу почали вигадувати для неї імена. Ну, аби було не тільки співзвучно з “Коваль Романівна”, а ще мало якийсь сенс. Адже ще моя покійна бабуся Стефанія казала, що правильне ім’я подарує дитині Божу ласку. Я в ці забобони вірю.
Ми читали багато інформації на батьківських форумах, в інтернеті, купували книги. Мені сподобалися варіанти Златка (на честь Злати Мегленської) та Єва (жінка Адама). Дуже красиві імена, милозвучні. Тим паче, зараз в моду входять церковні православні імена – Матвій, Марко, Дем’ян, Маріанна, Марія, Богдана.
Я вважаю, що тільки батьки мають право обирати ім’я для дитинки. Навіть більше мама, ніж тато. Адже ми, матусі, всі 9 місяців виношували дитинку під серцем. Ми давали їй все наше тепло та любов, коли малюк був ще в животику. Ну і звісно, мучилися від токсикозу, від болю в спині. Ну а хто казав, що вагітність то так легко?
Мої батьки досить добре віднеслися до імен Злата та Єва. Вони взагалі сказали, що головне, аби внучка народилася здоровою.
Тільки от свекруха аж скривилася, коли ми у гостях оголосили ім’я для доньки:
– Ну що то за такі клички? Наче для тварин обирали.
– Тобто? А чим вам імена Єва та Злата не догодили?
– Ну могли б щось краще вибрати, їй Богу.
Олена Василівна мала дуже такий слизький характер. Просто я іншими словами її вчинки не опишу. Вона все може так перекрутити, що потім зробить винних всіх, крім себе. Ну і ясно, що вдома панувала тільки її думка та правила.
– А як б ви назвали?
– Агафія! Мою покійну маму так звали. Треба віддати шану родичам. Хай буде Афагія, скорочено Агафка.
Я аж чаєм подавилася, коли почула таку “пропозицію” від свекрухи. Пані Олена сиділа та мило посміхалася на всі 32, наче очікувала якоїсь похвали.
– Ну але це надто старомодне ім’я.
Звісно, свекруха на мене дуже і дуже сильно образилася. Щоб ви розуміли наскільки – навіть не прийшла до нас на виписку з пологового та не приїхала на хрестини. Так, це все через те, що ми не назвали дитину Агафія!
Але потім її попустило, не стала вже так сильно ображатися. Однак, нагадувала про ім’я. От, наприклад, я на кухні готую їсти, а свекруха грається з донечкою. І я чую крізь відкриті двері, що пані Олена говорить “Агафіє, де твій носик?” “Агафіє, а де твої ручки?”. Потім ще принесла таку іграшку-гризунець для зубків, на якій було літерами викладено “Агафія”. Я її викинула геть.
Останньою каплею була прогулянка. Якось я зустріла нових сусідів у будинку, якраз гуляла з коляскою. І та нова сусідка була з донечкою, десь років 5:
– Доню, дивися, там Агафійка спить. Скоро вона підросте та ви будете гратися.
– Агафія? Ні, її звати Златка.
– А нам бабуся сказала, що вашу донечку Агафія звуть.
Тоді от я вже не витримала, ще на дворі зателефонувала до свекрухи та висказала своє “фє”:
– Хто взагалі вам дав право так називати дитину? Заведіть собі кота і кличне його Агафія, скільки вам влізе. А мою доньку звати Злата!
Майже місяць ми не розмовляємо зі свекрухою. Пані Олена хіба телефонує до Романа та запитує у нього про Златку. І називає її вже “малюк”, “внучка”, “дівчинка”. З одного боку, це так не гарно казати. То ж її жаба давить назвати внучку Златкою.
От що дивує мене в цій ситуації – коли у старшого сина Володимира народився син, то пані Олена не лізла зі своїми порадами до невістки. Здавалося, що бабусі взагалі попри мешти на онука, хоть його Акакій назвуть.
А чому вона до нас так пристала? Певно, через те, що ми в одному місті живемо. Бо Володя з родиною взагалі до Києва переїхали, тому свекруха не може у них так часто бувати.
Моя думка незмінна – тільки батьки мають повне право називати дитину. Ні бабусі, ні дідусі, ні тітка, ні дядько!
Бо хто виношував 9 місяців, хто народжував та хто годував – той і має повне право! А всі інші йдуть в одне місце, далеко та надовго.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!