Місяць тому я народила первістка, сина Богданчика. Повірте, це була бажана та довгождана вагітність. Так, спершу я боялася народжувати через війну в Україні. Бо не знала, чи взагалі зможу завтра прокинутися живою?
На виписку ми запросили родичів та друзів. Спеціально найняли фотографа, аби мати світлини на згадку про такий чудовий день. Я посміхалася на всі 32, плакала, обіймалася з рідними. От було таке відчуття, наче у мене крила за спиною виросли. Тільки помітила, що свекруха трохи косить поглядом на Богданчика.
– Пані Олено, щось не так?
– Не при всіх, давай відійдемо у сторону.
Ми зі свекрухою відійшли від гостей, Богданчик залишився з Тарасом.
– Ну але йому ще тільки й тижня нема. Він і на мене не дуже схожий. Почекаємо місяць, він підросте.
– Це дуже дивно, що син не схожий на батька. Ти скажи по секрету, а я мовчатиму.
Підозри свекрухи остаточно зіпсували мені настрій. Ну спасибі, що хоча б при гостях такого не казала. Але як їй совість дозволяє говорити такі гидкі речі? Наче я якась вертихвістка, від одного чоловіка скачу до іншого. Взагалі, чого вона не тішилася, що внук народився?
Вдома я вже забула про ті слова свекрухи, весь час приділяла Богданчику. Адже треба його нагодувати, заколисати, поміняти підгузки. Поки малюк спав, я прибирала, готувала їсти, кидала одяг у прання. У нашій родині зараз працює тільки чоловік, а я вийшла у декретну відпустку.
Декілька днів тому до мене прийшла свекруха. Про свій візит вона не попередила, просто зателефонувала та поставила перед фактом, що вже підіймається по сходах. По тону голосу відчула, що нас чекає серйозна розмова.
– Знаєш, ти мені здавалася порядною дівчиною. Зізнаюся – Тарасові я ще про свої підозри нічого не говорила. Тому треба, аби ви зробили тест на батьківство. Я не дозволю, аби ти моєму синові наставляла роги.
Я погодилася. Не тому, що хочу доказати свекрусі, яка я жінка. Просто треба поставити її на місце. Адже я ніколи та нікому не зраджувала, навіть у думках такого не було. Зроблю тест та свекруха нарешті відстане від мене. Може, і онука їй вийде прийняти.
– Ну ви тоді тоже зробіть тест! От я можу сказати, що Тарас на вас геть не схожий. У вас голубі очі, а в нього карі.
– Добре, якщо так хочеш – то я і все оплачу.
Ми одразу поїхали до клініки та зробили всі аналізи. Тарас думав, що то просто якесь обстеження батьків та дитини, типу треба і все. Я так і не наважилася розказати про підозри його мами. Навіщо йому ці дурниці слухати?
Через 2 дні я отримала результати. Якраз моя мама приїхала у гості і могла посидіти з Богданом. І знаєте, я очікувала побачити все. Але не графу, де пише, що Тарас не рідний син свого батька, Романа Ярославовича. Тому одразу викликала таксі, схопила папку та поїхала до свекрів.
На щастя, вдома були всі. Пан Роман дивився телевізор, а пані Олена готувала їсти.
– Ну що, не дарма ми тест зробили! От, помилуйтеся, – показую свекрові папери.
З кухні прибігла пані Олена та почала плакати. Мені навіть на секунду так шкода її стало, якщо чесно.
– Дочко, відійдемо на балкон, поговоримо.
Пан Роман дістав цигарки та закурив. По ньому було видно, що дуже важко говорити на таку тему і він збирався з думками.
– Я не рідний тато Тараса. Тоді служив у армії, довго був. Думав, що Олена мене дочекається. Але ні. Ми ж того так швидко грали весілля, бо вона вже живіт великий мала. Але я її сильно кохав, прийняв Тарасика, як рідного сина. Тому і забув про те. І ти забудь.
Я не знала, що казати, тому зібрала речі та поїхала додому. Досі зла на свекруху, що вона звинувачувала мене у зраді, хоча сама не без гріха. І думаю, що треба їй відімститися та розповісти про все Тарасові.