Того дня я їхала на роботу, як завжди на маршрутці. Транспорт був вщент переповнений. Навіть повітря бракувало. Раптом почула, що в передній частині розпочалася сварка. Кілька пенсіонерів палко дискутували.
– Гляньте, який молодий і сидить. Навіть не подумає поступитися місцем старшим!
– Та зараз уся молодь така. Пенсіонерів зовсім не поважають!
– Отож, бо виховання нема!
Я підійшла ближче, аби подивитись, на кого вони так напали. На передньому сидінні сидів парубок. Він мовчки слухав, як на нього виливають бруд. Раптом одна пенсіонерка підійшла до його сидіння і нахабно штурхнула.
– Ти що глухий? Не чуєш? Ану встань, нахаба! Твої батьки б бачили, як ти поводишся.
Тут хлопець не втримав. Він нахилився і дістав з-під сидіння милиці. Транспорт їхав досить швидко, тож парубок мало не впав. Але втримався і встав. Було видно, що одна нога в нього деформована. Одна взагалі не слухалась. На іншу — викривлену він все ж став і сказав усім.
– Сідайте! Та запам’ятайте цей день — за нього вам буде соромно все життя! А батьків в мене нема, вони покинули мене немовлям, не хотіли хворої дитини.
До кінця поїздки всі мовчали, а порожнє місце ніхто не зайняв. На зупинці біля лікарні хлопець вийшов. Було помітно, що всім соромно. Та ніхто й слова не сказав. Знітилася й та пенсіонерка, яка штурхала хворого.
Я уявила, як важко було цій дитині. Адже він все життя немає підтримки та потерпає від знущання інших. Коли вже в нашій країні люди стануть добрішими?
А написала цю історію саме для людей старшого віку. Шановні, майте терпіння! Зрозумійте, далеко не всім молоді люди зараз здорові! А ви як гадаєте, завжди слід поступатися місцем старшим?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!