Чому ми з Сергієм і трьома дітьми вирішили їхати у Польщу – очевидно. Для нас це було найпростіше і найближче місце. Випереджаючи грізні коментарі про те, як мій чоловік зміг перетнути кордон, скажу – у нього група по інвалідності.
Були фактори, які дали нам поштовх.
Чудова інфраструктура – дороги там прекрасні, без ям, без горбів. Їхати саме задоволення. Стабільна економіка – курс валют тримається на одному рівні. Можливе працевлаштування біженців, відповідно хороша зарплата. Можливість вільно потрапити і в інші країни Європи. Ставлення людей – поляки дуже добре прийняли українців у своїй державі.
Тепер ввійдемо в реалії життя.
Кожен день в Польщі приносив мені все більше розчарування. Мені було важко там. Можливо, хтось і на це увагу не звертає, примиряється, але я не змогла.
Поляки виявляється опалюють вугіллям, від цього в повітрі густі клуби диму затягують небо. Від автомобілів багато вихлопних газів, а сміття вони спалюють. На вулиці інколи не було чим дихати. Можливо, це ми потрапили в такий район, а деінде не така важка ситуація, не знаю.
Посвідки на проживання в Польщі зробити було дуже важко – і це теж стало проблемою. За громадянство взагалі мовчу! Треба прожити тут 10 років, а потім ще стільки бігати, возитися з документами…
Ми жили недалеко від Варшави, тому і ціни на житло тут просто космос. В інше місто їхати сенсу немає, аже там платити доведеться не менше. А якщо віддати пів зарплатні на оренду, то за що жити?
Всі ці нюанси тиснули на мене. Тому ми повернулись у Вінницю.
Проте я дуже щиро вдячна полякам, які нас так добре прийняли. Не хочу нікого образити, просто зрозуміла, що ніде не почуватиму себе краще, ніж вдома…
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту poshepky.com@gmail.com
Напишіть нам в коментарях у Facebook!