– Щаслива ти, он бабуся по тебе прийшла! – обізвався до Софійки однокласник. – А по мене досі ніхто не прийшов! Якби батьки дозволили, то давно сам пішов додому!
Особливо на першому дзвонику, коли дивилася на молодих красивих жінок, і на свою: низеньку, повненьку, у старомодному костюмі та високою зачіскою, та морщинками на обличчі.
Тому не дивно, що всі сприймали її за бабусю дівчинки. Потім і сама Софійка так це подавала, соромилась старої матері.
Так і не скажеш, що у Софійки був легкий характер. Дівчинка часто не слухалась, робила пакості та ображалася. Попри всі капризи батьки старалися для неї з усіх сил, не хотіли, щоб дівчинка почувалася якось гіршою біля подруг. А Софійка тим часом все більше їх соромилась та уникала.
Коли Софійці виповнилось 13 її батько несподівано відійшов у вічність. Того ж року мати вийшла на пенсію.
– Ти що? Ми так для твого майбутнього старалися, хотіли, щоб ти вищу освіту здобула, навіщо тобі той коледж?
– А та вища мені для чого? Цілими днями як ти копирсатися у паперах? Не збираюся! Хочу випікати і робити солодощі! Оце справді цікаво! – відрізала дочка і розвернулася.
Сварилися тоді довго, поки Софія не почала свої речі збирати. А коли сумка була готова, впевнено сказала:
– Може ти мені грошей даси, які ви з татом відкладали на навчання?
– Я не хочу, щоб ти їхала звідси! І не хочу, щоб ти ставала тим кондитером!
Мати важко видихнула і пішла на кухню, виявляється гроші були сховані на видному місці.
– Тримай! – видихнула з жалем мати, – Я приїду до тебе через тиждень, подивлюсь як ти влаштувалась!
– Якщо приїдеш, то мене засміють! Я сама приїжджатиму! Я вже достатньо доросла і контролювати мене не потрібно! – твердо видала Софія.
– Добре, доню! – розуміючи відповіла та.
– А ти тут не сумуй! Приїду не переживай!
Навчання Софії дуже подобалось, вона ні на краплину не пожаліла про свій вибір. До того ж у гуртожитку умови були непогані. А через рік вона познайомилась з дуже милим хлопцем, закохалась у Сергія по вуха.
Дівчата якось одразу подружились. Складалось враження, що вони знали одна одну ціле життя.
– А в тебе яка мати, молода? – якось розповідали про себе ті.
– Так, я народилась, коли їй було 18. А твоя?
– Тоді щастить! Моя мене в 44 народила. У школі всі так і думали, що то бабуся. Я все життя її соромлюся.
Оля промовчала, бо не хотіла розповідати про її непутящу родину. Мати постійно випиває і батько туди ж.
Та минуло кілька місяців і Оля заплакала прямо перед Настею.
– Мій тато помер!
– О ні, мої співчуття! Я можу якось тобі допомогти?
– Так, ти б не могла поїхати зі мною?
– Добре! Так шкода, такий молодий ще!
– А що з того, що він ціле життя випивав, от і допився! – зітхнула Оля.
– А мати що на це?
Коли подруги приїхали до Олі додому сталося дещо дивне.
– О Боже, а ти де її знайшла? – з порога крикнула пʼяна матір.
– Кого? Це моя подруга, Софія.
– Яка вона тобі подруга, якщо це твоя рідна сестра?
Софія стояла і не розуміла, що відбувається і як діяти. Але коли мати Олі сказала її дату народження, то мурашки побігли по шкірі.
– А звідки ви знаєте?
– Мамо! Ти що? Яка ж вона сестра і чому я про це нічого не знаю? – отямилась Оля.
– Не знаєш, бо я так вирішила! Не хотіла мішати минуле! Молодою була, наївною. Як тільки дізналась, що вагітна, то Іван мене одразу покинув, сказав, що дитина йому не потрібна. Я народила Софію і відмовилась від неї. А потім зустріла твого батька.
– Зачекайте, то мій рідний батько живе у цьому місті?
– Ні, він помер два роки тому! Серце!
– Він теж випивав?
– Ні! Працював багато.
– Я не можу зрозуміти, це якийсь розіграш чи все насправді? – дивувалась Софія.
– Та нащо мені брехати? У матері своєї спитай!
Після похорону Софія поїхала першим рейсом додому, хоча зовсім не часто балувала матір своїми візитами. Вона бігла сходами з усіх сил, щоб нарешті почути правду.
– Доню! Ти приїхала! А що з тобою? Чому ти маєш такий стурбований вигляд?
– Бо маю серйозне питання до тебе, мамо! Якщо ти справді моя матір!
– Що? Звичайно я твоя мама!
– Яка виховала, але не та, яка народила! І чого ти мовчиш?
– А звідки ти…
– Значить не збрехали!
– Я збиралася тобі сказати, але не зараз… Трохи згодом, коли ти б стала дорослішою!
– А нічого, що мені скоро 20?
Важка тоді видалась розмова. Коли Софія повернулась на навчання, то закрилася від усього світу, ні з ким не розмовляла, навіть з Олею та коханим хлопцем. От це було точно не те, на що вона сподівалася. Вона була шокована.
З навчанням дівчина якось поступово відволіклась від подій, втягнулася, знову бачилась з Сергієм. Здається у них все переходило на серйозний етап. Сергій зробив дівчині пропозицію. Вони навіть почали фантазувати про весілля, яке б хотіли.
До кінця навчального року вона вже планувала піти на якийсь підробіток за спеціальністю. А от доля Олі склалася не найкращим чином. Дівчина почала прогулювати пари через що її відрахували.
От тоді Софія й задумалась, а чи не зробила вона жахливої помилки, що соромилась літньої матері? Як би тоді склалося її життя біля алкоголічки чи ще гірше у сиротинці? Вперше Софія розплакалась, розуміючи, як сильно любить свою маму, як не цінувала все те, що вони з татом для неї робили.
Гірко стало Софії.
– Ти чого? – запитав якось коханий. – Вже придумала, кого запросиш на весілля?
– Та кого, у мене всього дві подруги і ти.
– А мама?
– Мама, – видихнула Софія. – Не знаю, я тоді наговорила їй зайвого, навряд чи вона мене колись пробачить! Я була жахливою дочкою і ще висувала їй претензії!
– Вона все ще твоя мама! Думаю краще приїхати, вручити запрошення, а там подивимось!
Софія послухала кохана і сама відчувала, що має поговорити з мамою попри все пережите. Вона спекла найкращий торт який тільки вміла. Сергій купив квіти для майбутньої тещі і вони поїхали
З порогу рідної квартири у дівчини покотилися сльози. Мама побачила дочку і аж розцвіла від радості.
– Доню! Проходь! А хто це з тобою? – усміхнулась та.
– Добрий день! Я наречений вашої доньки! Ми приїхали запросити вас на весілля!
– Радість то яка! Весілля!
– Мамо, ти мене вибачиш? – не втрималась дочка. – Я така погана дочка! Я не достойна тебе!
– Що ти, дитино! Ти найкраща у світі дочка! Перестань плакати, бо і я заплачу! Я мала тобі раніше все розповісти! І ти мені пробач за все!
– Це ти мене пробач!
Коли врешті всі сіли за стіл, розрізали торт, попили чаю Софії різко стало погано.
– Доню, що з тобою?
– Та нічого! Дістав цей токсикоз!
– Мені не почулося? Ти вагітна?
– Так! Місяць…
– Яка я щаслива! Боже! От і внуків дочекалася!
А ви б змогли пробачити батькам несказану таємницю?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!