Я завжди хотіла жити окремо від батьків, тому як тільки вийшла заміж – одразу переїхала з чоловіком на орендовану квартиру.
Про батьків ніколи не забувала. Навідувалася до них часто, а відколи вони вийшли на пенсію – ще й фінансово допомагала.
Так і жили собі тихим, розміреним життям, поки все не перевернулося з ніг на голову 24 лютого.
Я втратила роботу, тож в рідному Києві мене нічого не тримало. Ще й ці обстріли почалися. Чоловік змусив мене виїхати до його родичів в Польщу.
Ми з дітьми не хотіли їхати, але довелося.
За кілька тижнів мені зателефонувала мама:
– Оленко, цього місяця мені на карту не прийшли гроші. В чому справа?
– Та я нічого і не надсилала. У мене зараз ні копійки за душею. Я ж роботу втратила, мамо… Живу на зарплату Василя – він усе мені перераховує.
У відповідь замість слів підтримки і розуміння я почула шквал критики і гніву, мовляв, як я могла втекти за кордон і геть забути про ріднесеньких батьків, які ледь кінці з кінцями зводять на одну пенсію.
Я мало не розплакалася. Невже моя мама така егоїстка? Як так можна? Я стільки всього хорошого для неї зробила, а вона он як мені віддячила?
Що тепер робити – не знаю…
Що порадите нашій героїні?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.
Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях