Той день змінив моє життя кардинально.
Я проспала, не чуючи будильника. Коли вибігла з будинку, то згадала, що не закрила кран у кухні та повернулася додому. А на дорозі в офіс жодного трамвая чи маршрутки не було, телефон розрядився, таксі викликати не могла.
Я почала зупиняти машини. Мені зупинилась іномарка, а за кермом сидів молодий хлопець.
З відчаю я сіла в авто, на задні сидіння. Коли пояснила куди поспішаю юнак нічого не відповів, тоді я повторила, бо подумала, що він просто не почув мене, а у відповідь – мовчанка.
Я того ж дня забула про свого “рятівника”, бо мала багато справ по роботі.
Але на мій подив у кінці робочого дня він чекав на мене біля офісу. Не просто чекав, а простягнув мені букет квітів та записку.
– Я б дуже хотів з тобою познайомитися, ти дуже вродлива та маєш добре серце. Я глухонімий, тому ти це читаєш. Я вмію читати по губах!
Спочатку я подумала, що це злий жарт. Бо якщо це справді був жарт, то мені було не смішно, а якщо правда – то такого чоловіка мені не потрібно.
Так, на той момент я довго була самотньою, вже хотілося якихось стосунків. Хлопець був дуже гарним, але мене це відштовхувало.
Я нічого не відповіла і побігла додому. Напевно він побачив мій шок.
Наступного дня він знову чекав мене біля офісу. Запросив піти в кафе неподалік. Я на свій страх і ризик погодилась і не пожаліла. Олег виявився надзвичайно цікавою людиною. Поки я говорила він швиденько відписував мені в телефоні.
Так ми ще кілька разів зустрілися і я звикла. Закохалася по вуха, а через 9 місяців він мені освідчився.
До цього батьки не здогадувались, що у мене є стосунки. Лиш коли побачили кільце на пальці, то стали розпитувати хто він.
Мої батьки були категорично проти Олега, коли дізналися його проблему. Мене це вразило, але не відштовхнуло від коханого. Ми зіграли скромне весілля, на яке мої батьки піти не захотіли.
Через рік у нашої сім’ї було поповнення, я народила донечку. Тільки після цього батьки стали добрішими, адже дитина була повністю здоровою.
Тепер вони приходять до нас в гості.
Я вже вивчила мову жестів, хоч на початку це було непросто. Нашій донечці вже 5 років і вона чудово розуміє свого татуся. Ми щасливі.
Сподіваюся, що рано чи пізно батьки вибачаться перед Олегом за те, що не прийшли на наше весілля. Чи думаєте не треба ворушити цієї теми?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!