Чергова історія української сім’ї, від якої стискається серце.
Дуже важко передати весь спектр емоцій, коли діти залишаються без батьків, а жінки – без чоловіків. І все через нездорові бажання однієї з країн відвоювати межі іншої.
Саме тому ми повинні пам’ятати про українських героїів, які щоденно ризикують всім, а нерідко віддають життя, заради нашого з вами спокою.
Тож ми не можемо залишатися остронь і заплющувати очі, допоки триває війна.
Сьогодні говоритимемо про Владислава Солдата з 93-ї бригади “Холодний Яр”, який пройшов Донецький аеропорт і тричі підписував контракт із ЗСУ.
Ми мали багато планів: щоби закінчився його контракт, з’їздити до нього в Херсон, жити разом вчотирьох.
Розповідає Олена, вдова військового.
На початку червня Владислав востаннє приїхав додому, їхати від сім’ї не хотілося, тим більше попереду було день народження старшої доньки Ані. Їй 7 років.
Запросили аніматора, був торт. Влад подзвонив ввечері, привітав. Я йому скинула фото, але він їх не побачив. А вранці мені подзвонили…
Олена згадує, що почала плакати, бо стримувати емоції було важко.
Потім підійшла донька і питає: мамо, нашого тата більше немає? Вона в мене розумниця. Каже, не плач, мамочко, не плач, я буду тобі допомагати. Мамо, серце не болить, може тобі таблетку?
Відтоді дитина наче подорослішала на 10 років.
Я рятуюся думкою, що це не він. Ми його хоронили в закритому гробу. Тому що він довго лежав на полі бою. Ми його не бачили.
Недовіра Олени похитнулася на похороні чоловіка, коли їй віддали в пакеті обручку коханого.
Владислава не стало на початку червня – між днями народження своїх доньок – Ані та Вікторії.
Він не міг просто взяти і піти. Бути таким необережним. З 2014 року він пройшов таке пекло.
Жінка і досі не може повірити у те, що трапилося, постійно повторюючи цю фразу.
Напишіть нам в коментарях у Facebook