Київ, їду в трамваї. І тут мене пересмикує від почутого “Пакупаєм білєтікі!”

Підходжу до трамвая та мене ледь не пересмикнуло від почутого:

– Білєти нужна пакупать! Іначє штраф! – кричить літня кондукторка. Здавалося, що на її голові не зачіска, а якесь осине гніздо. 

Однак, не волосся мене турбувало. Я у столиці України, у самому серці, а тут до мене говорять мовою агресора! 

Хочу нагадати, що з 16 липня вийшов закон про мову, де чітко написано – обслуговувати всіх державною українською мовою

Ну просто ситуація сюр, інакше не назву. Деякі люди слухняно купували квиточки, компостували їх. Закрили вуха навушниками, слухають музику або ж просто сидять тихо. 

Якраз біля мене сів дідусь, ну років може 60, не більше. Гарно одягнений, в окулярах, з портфеликом.

І ось до нас підходить та “панянка”:

– Гдє білєтікі, ану паказивайтє?

Знаєте, тут я вже вирішив не мовчати. Але літній дідусь мене випередив:

– Перепрошую, я іноземної мови не знаю. 

– Дєдушка, ну что ви такоє гаварітє? Как ета ви рускава язика нє знаєте, вам уже столька лєт!

А старенький так посміхнувся, зняв окуляри і каже далі:

– Старість, не знаю. І не буду вчити.

– Дєдушка, я вас спрашиваю – гдє білєтік? 

– А у мене до вас інше запитання – чому ви розмовляєте російською мовою?

– Слушайєте, нє нада меня учіть! Я школу с атлічієм закончіла! 

– Ну так діло не піде. Ви забули, де живете? Ви забули, що зараз війна? 

– Я нє на фронтє, за меня там ваюют. А я здесь работаю. Паказивайтє білєт іначє ухадітє!

Тоді вже деякі пасажири почали обурюватися – хтось нас підтримав, інша навпаки, нарікали “що роблять скандал без причини”. Трамвай зупинився, утворився корок. 

Та контролерка вже хотіла взяти дідуся за костюм та вивести з трамвая, але тут я вже не витримав:

– Ану заберіть руки геть! Я зараз поліцію викличу!

Мужик сказав – мужик зробив, і вже через 3 хвилини приїхала поліція.

– Ну ета нєвинасіма! Пачєму я далжна разгаварівать на украінскам язике? – дорікала контролерка. 

– Шановна, так діло не піде. Ви – громадянка України, повинні розмовляти державною мовою, тим паче, у сфері обслуговування. Це перше попередження, надалі – штраф за порушення. Інакше будемо звертатися до вашого керівництва з проханням звільнити такого недобросовісного працівника.

– Да ви нє імєєтє права! Я сейчас сама буду на вас жаловатса!

Як виявилося потім, ця жіночка – переселенка з Донецька. Приїхала до Києва на початку війни і вперто відмовляється говорити українською мовою. Хоча я думав, що після пережитого та АТО у таких людей свідомість трішки змінюються. Але ні.

Мені дуже соромно, що такі горе-громадяни досі існують.

Мало полеглих героїв? Мало  Бучі та Ірпеня? Мало ракет летить у будинки? 

Знаєте, я дуже хочу, аби такі люди поїхали на передову. Нехай на власні очі побачать, що відбувається у країні. І чому потрібно говорити тільки українською мовою! 

Російська мова – це підтримка агресора! Так ви тільки розносите цю зараз посеред людей. 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *