Про наболіле. Важко не погодитись з цими словами. Усім українцям необхідно замислитись і зрозуміти, яку найголовнішу помилку ми зараз робимо!
Кілька днів був у Польщі. Цього разу повертаюсь додому з важким серцем…Ні, зовсім не тому, що вони значно краще живуть, що в них суперські дороги, чи ще якась наживна фігня.
“Львів, то є Україна, пане, а Київ то вже неправдива Україна. Що Київ, що Новосибірськ – у спілкуванні з людьми різниці я не відчуваю.”…
Напевне можна було розповідати, що він неправий, що у нас просто Україна в душі і все таке… Та не став. З подорожей до інших країн я вже зрозумів, що подібні розповіді марні, і дивні для тубільців. Вони реально не вкурюють як це – іспанець, живе в Іспанії, але рідна італійська (або інший варіант – для них не принципово).
Ми все це маємо….Якщо подивитись німу картинку, то, безперечно, поляки і поруч не стоять з нашим патріотизмом.То чому ж саме в мене після розмови болить серце за Неню? Чому саме я маю виправдовуватись? Чому саме на моїй землі війна і гинемо ми?
Та тому, друзі, що вони живуть своєю мовою і своїми звичаями. Ось і все. Безперечно, вони не цураються чужого, вони знайомляться і поглинають інші культури. Але вони ніколи не замінюють своє чужим. Їх мова не факультативна, не альтернативна, не тому, що “маєш знати державну”, не на вибір, не святкова, не титульна і не солов’їна – а просто своя, рідна. Для щоденного ужитку.
І це ніколи не є предметом для дискусій, якихось додаткових регіональних статусів, та предметом державної підтримки та розвитку, чи головною засадою програми політичної партії.
А що ж Київ? Та якщо відверто – поляк правий…(Рідну мову Київ вже майже втратив.Настільки сильно втратив, що поляки в спілкуванні вже не відрізняють киян від новосибірців. По суті, лишилось останнє покоління, що в більшості україномовне, і йому зараз за 50. Ще років 20 і все.
Нове покоління, здебільшого обирає російську. Ми, практично як і поляки – мали 30 років, щоб отямитись. Натомість – ми не просто викинули їх на смітник, ми ще швидше покотились у пекло. Чесно кажучи, я сумніваюсь, що ми здатні повернути розклад 60-х років, коли в шкільному класі Києва було навпаки – 2-3 дитини не україномовних, а російськомовних. Хоча…, як вважаєте?
Автор: Сашко Клочан