– Доню, ну що ти почuнаєш! Усі так роблять. Потім комунальна служба усе це прuбере! – заявuла мати

Я давно виїхала до Польщі, ще коли була студенткою. Там я влаштувалась на роботу у невеликій фірмі. Познайомилась з Якубом. У нас завʼязались романтичні стосунки й ми через два роки одружилися. Додому я приїжджала хіба що на свята.

Ми були раді. Це наче повернутися думками у мирні часи й просто без сирен побути разом. Пощастило в тому плані, що недалеко від будинку батьків був лісок, де багато гарних галявин, а трохи далі ще й озеро невелике, краса одним словом.

Та ступаючи у те місце я дуже сильно розчарувалась. Де-не-де була випалена трава або гори пластикового сміття. Ми навіть вагалися чи слід тут залишатися взагалі. Таки розклали плед, а хлопці стали готувати шашлик.

Обід видався дуже смачним. От якби не картина навколо. Навіть озеро далеко не таке, як було колись у дитинстві. 

В кінці я сама ретельно перевірила чи не залишили ми часом якоїсь обгортки чи пакету. Дивно мені було, що люди не дбали про місце у якому самі ж відпочивають. Тим більше, що зовсім поруч є зо 5 баків для сміття, невже так складно викинути його у відповідному місці.

Дійшовши до баків я стала очікувати коли ж батьки кинуть той пакет зі сміттям. Озираюсь назад, а в їхніх руках нічого немає!

– Тату! А де сміття? – розлютилась я.

– Яке? Я його вже давно викинув!

– Куди ти його викинув, якщо баки ось тут? В траву?

– Доню, ну що ти починаєш! Усі так роблять. Потім комунальна служба усе це прибере!

Та сперечатися не було сенсу. У ту ж мить я зрозуміла важливу річ. Люди живуть рівно так, як на це заслуговують! Якщо вони самі себе не поважають, то чому влада повинна це робити? Ось вам і мізерні зарплати й пенсії, потріскані асфальти та брудні вулиці. 

Це не депутати ходять і розкидають сміття, не уряд ламає та розграбовує дитячий майданчик чи лавки у парку. Не президент викручує лампочки у під’їзді. Українці, поважайте себе та вашу домівку, адже що тоді він неї залишиться? Достатньо, що на територію почав зазіхати ворог. 

Тоді питання: чи вартує така ціна втрат, болю та сліз заради того, щоб почати цінувати своє рідне? Де ваша любов до країни була раніше?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *