Мій брат Андрій дуже успішний програміст. Його запросили на роботу в США ще чотирнадцять років тому. Там він і живе у своє задоволення. Одружуватись не поспішає. Працює і заробляє великі гроші. Щомісяця висилає трохи батькам.
Я молодша за брата на вісім років. Заміжня і нещодавно народила другу дитину. Нам з чоловіком досить важко. Він багато працює, я в декреті. Ми орендуємо маленьку однокімнатну квартиру. Але жити в таких умовах з дітьми зовсім не просто. Але ми ніколи не просимо допомоги, намагаємося самотужки з усім справлятися.
Андрій, хоча мої діти – його племінники і єдині родичі, ставиться до дітей досить холодно. Ніколи не висилає іграшок. Навіть по відеозв’язку дивитись на них не надто хоче. Та я все розумію, йому не до нас.
Лишень мама допомагає мені. Вони з батьком живуть неподалік, тож ненька охоче приходить побавити моїх дітей. Завжди приносить смачненьке, власну випічку чи солодощі. Мама бачить, як нам важко. Саме тому нещодавно запропонувала:
– Доню, ти ж знаєш, що Андрій нам гроші висилає вже багато років?
– Так, звичайно. І це чудово, що бодай він може вам допомогти. Мені так шкода, що в нас інша ситуація!
– Перестань, я не про те. Ми ці гроші ніколи не витрачали, нам вистачає. Назбиралась вже досить солідна сума. Я поговорила з батьком і ми вирішили, що віддамо вам ці гроші, аби ви квартиру купили собі нарешті. А ви з часом, коли ситуація налагодиться, нам допомагатимете, чим зможете.
– Ні, мамо, я так не можу. Не треба!
– Це не обговорюється. Ми так вирішили. Онуки мають зростати в нормальних умовах.
– Але що Андрій скаже? Йому це не сподобається!
– Я з ним поговорю, він зрозуміє.
Минув місяць і мама сказала шукати квартиру. Знайомий рієлтор підібрав гарний варіант, який цілком задовольняв усі наші потреби – садочок поруч, район спокійний. Тож врешті ми купили житло. Раділи дуже, але не довго. Зателефонував Андрій:
– Як ви могли в батьків гроші забрати? Ви їх надурили! Я ж висилав, аби мали за що жити, ліки дорогі купували.
– Брате, я не просила. Мама сама наполягала, казала, що поговорить з тобою.
– Вона й поговорила, а я дозволу не дав. Як ви взагалі до цього додумались. Більше ні копійки не вишлю. Нехай твій чоловік заробляє, молодий, здоровий. А ви в старих гроші забрали.
Стримати сльози було несила. Я не знала, що казати. Вмить радість від придбання квартири стала жахом. Я зателефонувала до мами та сказала, що не хочу цієї квартири, що ми її продамо і віддамо усі гроші назад. Та мама благала цього не робити.
Тепер я не знаю, що робити. Андрій ненавидить мене, ще й з батьками не хоче говорити. Як мені розв’язати це питання? Я готова продати житло і віддати гроші, але що від цього зміниться. Порадьте, що робити?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!