Редакція Пошепок натрапила на історію Ярослави, яка розповіла, що переживають росіяни. Це сталось ще до повномасштабної війни, але не втратило актуальності. Скоріш за все росіяни продовжують втікати зі своєї “країни”…
“Останнім часом все частіше зустрічаю росіян чи білорусів, які покинули (насправді втекли) зі своєї країни.
І звучить одна і та ж думка, сказана різними словами: “Які ж ви вільні! Ви навіть не уявляєте, що ми відчуваємо, коли дивимося на вас. Захоплення і надію.
В оточенні сусідів, які навіть дихати не можуть без дозволу, у яких кожен крок контролюють, які 20 років без альтернатив бачать одне і те ж обличчя на виборчому бюлетені, у яких ти не можеш вийти ні на одиночний пікет, ні на демонстрацію.
І навіть в соціальних мережах не можеш висловити без остраху свою думку, ви показуєте всьому світу, що свобода може перемогти.
Будь ласка, тримайтеся, бо ви наш шанс і приклад того, що одного дня ми теж можемо змінитися! Ми можемо змінитися і тоді всі повернемося додому.
Кожного разу дивлюся в їхні очі і відчуваю скільки щирості та енергії вони вкладають в ці слова. Кожного разу прокручую розмову в голові і відчуваю таку велику гордість і відповідальність. Ми вільні. Свобода – це наша релігія. Наше найбільше надбання.
Усвідомлювати її. Буквально повторюючи, як мантру, а не приймаючи як щось само собою зрозуміле, тому що приклади що буває, якщо упустити її – ось вони, на відстані витягнутої руки.
Свободу потрібно берегти. Захищати. Передати нашим дітям і дітям їхніх дітей. В ім’я всіх, хто віддав і віддає за нашу свободу своє життя. Її потрібно зробити своєю перевагою, своїм слоганом.
Ми допускаємо помилки й часто розчаровуємося. Здається, нема чим пишатися. Це не так. Просто ми молода країна. Нам належить пройти свій шлях і побудувати державу, в якій люди живуть гідно. Всі свободи для цього у нас є.
Як вам слова Ярослави? Що думаєте?