Команда “Пошепки” натрапила на відверту історію від нашої читачки, яка ділиться своїми переживаннями з приводу труднощів у стосунках з рідним братом. На жаль, люди, яких ми любимо найбільше, можуть нас дуже сильно ранити, образити, але ніколи не пізно пробачити їм і все виправити. Прочитайте статтю і напишіть, яку пораду Ви дали б Олені. Може, саме Ваші слова допоможуть жінці налагодити стосунки зі своїм братом.
Нашу сім’ю знало все село. Сусіди захоплювалися нашою дружністю і позитивом.
Ми ніколи не сварилися, завжди йшли одне одному на зустріч. Цього нас навчили наші батьки.
Кохання мами з татом завжди було для мене еталоном стосунків. Треба було бачити, як батько після важкої роботи на полі встає до плити, аби зварити нам з Сергійком улюблене какао на ніч, а мама шукає чергову книжку, яку читатиме нам перед сном.
Після того, як ми вкладалися спати, батьки сідали на кухні і тихенько балакали про все на світі. Мені здавалося, що теми для розмови в них ніколи не закінчаться, а навіть якщо так – їм комфортно буде і мовчати, аби тільки бути поруч.
Сергій мені завжди казав:
– Я теж мрію колись знайти дівчину, з якою зможу побудувати таку міцну сім’ю.
І він знайшов. Я дуже раділа за свого брата, молила Бога, аби він був щасливим. Але тоді я ще не знала, що Ірина зруйнує мої стосунки з Сергієм.
Звісно, вона дівчина із заможної родини, у її батька власний бізнес, мережа ресторанів і ще купу всього, що приносить шалені прибутки.
Я не заздрила, бо гроші для мене ніколи не були цінністю, але бачила, що Сергій мене соромиться в присутності своїх новоспечених родичів, та й зовиця мене час від часу любила підколювати.
То одяг у мене з ринку, то телефон несучасний, то манікюр немодний. Не минуло й місяця, як брат спалив всі мости, які нас об’єднували.
Мені було дуже боляче, бо ми з дитинства нерозлийвода.
А що тепер?!
Через рік після весілля брата і я вийшла заміж. Максим простий хлопець зі звичайнісінької родини. Мене підкорило його добре серце. В сучасному світі це велика рідкість.
Після цього ми з Сергієм взагалі перестали спілкуватися. Він іноді навідується до батьків, а от мене оминає десятою дорогою.
Кілька років тому нам з Максом випала нагода поїхати за кордон на заробітки. Вирішили ризикнути і от вже п’ятий рік живемо в Празі.
Попри те, що ми так далеко від рідного дому, не перестаємо цікавитися долею Батьківщини, особливо після 24 лютого.
Вмовляли батьків, щоб вони до нас приїхали, але ті відмовилися. У Львові ніби все спокійно.
Чого-чого я не чекала, так це дзвінка від брата.
– Оленко, можна до вас моя дружина з донькою приїдуть? Сама розумієш, що в Одесі відбувається…
– Звісно! Ми з Максимом про все подбаємо.
Знайшли для родичок квартиру в гарному районі, племінниці навіть школу українську підшукали, документи необхідні оформили. Були поруч щоразу, як тільки вони цього потребували.
Сергій телефонував мені щодня, питав, чи все у нас добре, чи ми поладнали. В моєму серці зародилася надія на те, що ми знову будемо такими близькими, як раніше.
Наївна… Брат зник так само раптово, як і з’явився – варто було лише зовиці з донькою повернутися додому.
Нічого не змінилося… Що б я не робила, але для Сергія я завжди залишатимусь бідною сестрою, яку треба від всіх ховати, аби не осоромитися…
Як тепер із цим жити?
Чи варто миритися Олені з братом?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.
Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту poshepky.com@gmail.com
Напишіть нам в коментарях у Facebook!