Якось, Прохор об’їжджав свою єпархію та заїхав на Білозерську територію. Час наближався до ночі й він зупинився на березі річки Толгрю на нічліг. Прокинувся священник від яскравого світла опівночі, яке випромінював вогняний стовп на протилежному березі річки. Прохор взяв свій жезл та попрямував через чарівний міст до того місця. Там він побачив ікону Діви Марії, яка ширяла у повітрі. Святитель довго молився біля неї та забув жезл, коли повернувся на місце табору.
Зранку збираючись в дорогу, Прохор помітив пропажу та наказав слугам швидко вирушити човнами на той берег й віднайти жезл. Коли вони повернулися, то розповіли, що знайшли не тільки жезл, але й ікону. Священник миттю вирушив разом з людьми на в ту загадкову місцину.
На небо пішов святий восени 1328 року.